Розділові знаки у простому та складному реченнях.

Кома ставиться:

1) для виділення звертань і пов’язаних із ними слів (Що, братику, посієш, те й пожнеш(Л. Глібов));

2) після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова (Ех, не життя було — рай! (В. Близнець));

3) після стверджувальних слів так, еге, гаразд, аякже, авжеж, заперечення ні, запитаннящо, підсилювання що ж, коли далі розкрито їхній зміст (Гаразд, зробимо саме так!);

4) для виділення вставних слів та словосполучень (Вже почалось, мабуть, майбутнє(Гр. Тютюнник));

5) для виділення порівняльних зворотів, що вводяться за допомогою слів як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж (Кругом поле, як те море широке, синіє (Т. Шевченко));

6) для виділення відокремлених прикладок (Прийшов із далеких хуторів парубок, по імені Устим (Гр. Тютюнник));

7) для виділення відокремлених означень, виражених дієприкметниковими зворотами (Монастир скидався на грізного лицаря, вбраного в казковий, зачарований панцир(Я. Качура));

8) для виділення відокремлених уточнювальних членів речення — обставин часу, місця тощо (Там, над Россю, стоїть одна висока скеля (І. Нечуй-Левицький));

9) для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами (Дівчина, стрепенувшись, підвела голову (О. Гончар));

10) між однорідними членами речення (Я весь час тремтів від напруження, від утоми, від переляку (В. Нестайко));

11) між простими реченнями у складносурядному (Важкі хмари облягли небо, й не було майже просвітку (В. Шевчук));

12) між частинами складнопідрядного речення (Що посієш, те й пожнеш (Нар. тв.));

14) між однорідними простими реченнями у складі безсполучникового речення (Сходить сонце, прокидається ліс).

Крапка з комою ставиться:

1) між поширеними однорідними членами речення, якщо в середині хоча б одного з них є коми або якщо вони далекі за змістом (Розжарене, червоне сонце низько спустилося; багряним світлом грало на деревах (Леся Українка));

2) між частинами складносурядного речення, пов’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки, якщо ці речення поширені і мають розділові знаки (Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання(Леся Українка));

3) між підрядними частинами складнопідрядного речення, не з’єднаними між собою сполучником сурядності (Люблю кмітить, як на постатях лягає жень кожного женця під серпами, неначе стерня застеляється жовтими хустками; як під косами лягають обважнілі од зерна колоски, як покоси вкривають рядочками жовту стерню (І. Нечуй-Левицький));

4) між самостійними за змістом частинами безсполучникового речення (На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише…(Марко Вовчок)).

Двокрапка ставиться:

1) після узагальнюючих слів перед однорідними членами в простому реченні (Серед садочка на клумбах цвітуть різні-різні квіти: і братки, і гвоздики, і флокси, і резеда (Остап Вишня));

2) між простими реченнями в складному безсполучниковому, якщо друге речення виражає причину, пояснення, доповнення (Чиновники як книжки на бібліотечних полицях: чим вище поставлені, тим рідше до чогось надаються (П. Загребельний));

3) Після слів автора перед прямою мовою (В дідуся затремтів голос: «Ну дивись, Даньку!» (О. Сизоненко)).

Тире ставиться:

1) між підметом і присудком на місці пропущеного дієслова-зв’язки (Жити — Вітчизні служити);

2) після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом (Жито, пшениця й овес — все разом поспіло й присохло (І. Нечуй-Левицький));

3) після однорідних членів речення, перед якими стоїть узагальнююче слово, якщо вони знаходяться в середині речення (Усім: і екскурсантам, і простим людям — рекомендується ґав не ловити (Остап Вишня));

4) на місці пропущених членів у неповному реченні (Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки— хата (Нар. тв.));

5) з обох боків відокремленої прикладки або перед нею (Над головами в нас сяє маленьке сонце — електрична лампочка… (В. Шевчук));

6) у безсполучниковому складному реченні при протиставленні, а також якщо перше речення означає час, умову або друге вказує на наслідок(Грім гримить — хліб буде родить(Нар. тв.));

7) з обох боків вставного речення, якщо воно виражає додаткове зауваження (Один купець, — забув, як звати, — із ярмарку багато грошей віз(Л.Глібов));

8) після прямої мови перед словами автора або з обох боків від слів автора, якщо вони стоять в середині прямої мови («За що ж, — хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє?»(Л. Глібов)).

9) Перед кожною реплікою в діалозі:

— Привіт!

— Привіт!