Індивідуальний розвиток організму, уся сукупність його перетворень від зародження (запліднення яйцеклітини або поділу материнської клітини) до кінця життя, називається онтогенезом. Цей термін був запроваджений німецьким природодослідником Е. Геккелем у 1866 р.
Вища нервова діяльність – це сукупність нервових процесів, що визначають поведінку й психічні характеристики індивіда. Є проявом умовно-рефлекторної функції кори головного мозку, яка забезпечує адаптацію організму до умов зовнішнього середовища, що змінюються.
Сенсорна система – це система організму, що забезпечує сприйняття й перероблення інформації про зміни довкілля та стан внутрішнього середовища організму. Органи, які сприймають інформацію й передають у вищі відділи, називаються аналізаторами.
Органи ендокринної системи здійснюють гуморальну регуляцію – координацію фізіологічних функцій організму людини за допомогою рідкого середовища організму: крові, лімфи. Для забезпечення гуморальної регуляції залози виділяють біологічно активні речовини. Функціонально ендокринна система пов’язана з нервовою, що забезпечує спільну координацію органів та їх систем. В організмі людини розрізняють залози зовнішньої, внутрішньої та змішаної секреції.
Виділення – це виведення з організму продуктів обміну речовин.
Функцію виділення виконують легені, шкіра, органи травлення та сечовидільна система. До сечовидільної системи людини належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник.
Функціонально сечовидільна система поділяється на відділ утворення сечі та її виведення
Кров, лімфа і тканинна рідина складають внутрішнє середовище організму. Внутрішнє середовище здійснює зв’язок між усіма органами й клітинами організму, між організмом і навколишнім середовищем. Здатність зберігати постійність внутрішнього середовища шляхом саморегуляції називається гомеостазом.
Скелет – це сукупність кісток тіла, з'єднаних між собою.
У скелеті людини розрізняють три відділи: скелет тулуба, скелет кінцівок і скелет голови, або череп. Скелет – це пасивний орган руху, до нього кріпляться м'язи.
Людина як біологічний вид відноситься до типу хордових, підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматів. Ряд приматів складається з трьох підрядів: напівмавпи (лемурові), долгопяти (тарзієві) і антропоїдні (людиноподібні). До останнього підряду відносяться широконосі південноамериканські мавпи і вузьконосі мавпи Старого Світу. У свою чергу, секція вузьконосих мавп підрозділяється на групи нижчих і вищих . До нижчих вузьконосих мавп відноситься сімейство церкопітекових (мавпи, павіани, макаки). Група вищих вузьконосих мавп включає два сімейства антропоморфні (людиноподібні) і сімейство гомініди (люди). До сімейства людиноподібних відносяться гібони, орангутанг, що живуть у Південно - Східній Азії, і африканські види – горила і шимпанзе. До сімейства гомінід відноситься рід Homo, куди входить єдиний нині існуючий вид – Homo sapiens і ряд викопних форм. Отже, людина як біологічний вид належить до типу Хордових, підтипу Хребетних, класу Ссавців, ряду Приматів, підряду Людиноподібних, секції Вузьконосих, надродини Вищих вузьконосих, родини Гомінід, роду Людини, виду Homo sapiens.
